Анотація

У монографії досліджуються системні аспекти явища «нової простоти» як стильової категорії та актуальної тенденції розвитку сучасного музичного мистецтва, визначаються її предметний та категоріальний зміст. Пропонується оригінальна теоретична модель «нової простоти» як симбіотичного музичного феномену, що репрезентує магістральний вектор розвитку сучасної композиторської творчості у напрямі універсалізації музичної мови в контексті світоглядної парадигми постсучасності. Дослідження призначене для музикознавців, виконавців, студентів, а також широкого кола гуманітаріїв, які цікавляться проблемами сучасного музичного мистецтва.